Бучмей Олена Василівна, ст.науковий спывробітник. відділу природи

Біланич Михайло Михайлович, науковий співробітник. відділу природи

Ботанічна колекція почала формуватися у 1951 р. і сьогодні представлена гербарієм, зрізами дерев, муляжами грибів та натуральними експонатами грибів-трутовиків. Всі експонати визначені, обліковані, більшість зберігається у фондосховищі, а частина – в експозиції. Детальна інформація (характер експонату, розміри, походження ) подана на інвентарній картці та в інвентарних книгах ”Ботаніка”. Згідно з їх записами, ботанічна колекція налічувала 1 271 одиницю зберігання основного фонду (тимчасові та науково-допоміжні фонди ще недостатньо вивчені), 188 на протязі років було списано. Наявний у фондах гербарій судинних рослин складає 804 одиниць зберігання. Більшість рослин у задовільному стані, 37 зразків частково та майже повністю зіпсовані. Експонати знаходяться в газетному папері, у складеному навпіл ватмані, або прикріплені до половини ватману і обгорнуті калькою. Розмір гербарного аркуша 29 ? 71 см, всередині кожного знаходиться етикетка із позначенням назви рослини, дати, місця збору, прізвища колектора. Матеріали зберігаються в картонних папках в окремій шафі, розміщені за порядковими інвентарними номерами. Перші надходження були в 1951 – 1958 рр. від П. Каплунівського та науковців Мукачівської лісо-дослідної станції П. Молоткова та І. Молоткової. Пізніше, з 1959 р. гербарні фонди переважно поповнювалися зборами працівників, які в різні роки працювали у відділі природи: Н. Кулагіна, З. Ніколайчук, Є. Король-Шулінець, В. Данилович (працівник відділу фондів ), П. Сідлецький, Я. Довганич, О. Бучмей, В. Боднар, В. Попов. Майже всі, зібрані до 1990 року рослини, визначені старшим науковим співробітником Є. Король, решта – П. Сідлецьким (завідувач відділу природи з 1980 по 1993 р.), та науковими співробітниками – В. Боднар, О. Бучмей. По часу надходження рослин у фонди можна виділити два періоди збору зразків: 1951 – 1963 рр. (273 г.з.), 1977 – 1999 (531 г.з.).

Географічно колекція охоплює всі адміністративні райони Закарпатської області. Найбільше зразків (304 г.з. 206 видів) із околиць м. Ужгорода та сіл Ужгородського району, а саме: Холмок, Оноківці, Велика Добронь, Невицьке, Доманинці, Циганівці, Кам’яниця (г. Плішка), та з вулканічної гори Анталовецька Поляна. Гірська флора зібрана в Рахівському районі, налічує 162 г.з. 145 видів із околиць Ясіня, Косівська Поляна, Великий Бичків. Науковими працівниками здійснено декілька експедицій на вершини гір Говерла, Драгобрат, Петрос, Горгани. Великоберезнянський район (80 г.з.) представлений зборами з околиць смт. Великий Березний та сільських населених пунктів Мирча, Чорноголова, Забрідь, Княгиня, Сіль (г. Явірник). Берегівський район (75 г.з.) представлений зразками із сіл Бакта, Чопівка (Велика гора). У 1991 році завідувачем відділу природи було зібрано 53 види рослин в околицях м. Виноградова, зокрема 48 видів з Чорної гори. Це найвища точка передгір’я (568 м. ), одна з небагатьох ділянок, де зростає степова рослинність. Детальна інформація про цей гербарій подана в роботі О. Бучмей (Бучмей, 2007). Недостатньо представлена у фондах рослинність Хустського (35 г.з), Перечинського (30 г.з.) та Міжгірського (16 г.з.) районів. Всього по 3 експонати з Свалявського, Тячівського, Воловецького районів. Загалом гербарій ЗКМ складається із 448 видів рослин, які належать 76 родинам. Типових матеріалів нема, обмінний фонд відсутній. З експонатами можна працювати в фондовому приміщенні. Природний матеріал не повністю відображає рослинний світ Закарпатської області, але після проведеної інвентаризаціїї працівники відділу вже розпочали збирати нові рослини для гербарію.

Історичний гербарій вчених кінця ХІХ – поч. ХХ ст. згідно записів інвентарної книги надходжень експонатів у фонди музею (ФЗКМ №1, КП – 1895-1916, 4041-4049) складав 31 папку (близько тисячі гербарних листів) і по акту від 30 липня 1966 року був переданий кафедрі ботаніки Ужгородського державного університету.

Проте частина колекції залишилася в музеї. Ми виявили її в жовтні 2009 року в одному з приміщень замку. Знайдено 3 папки засушених рослин, зібраних флористами на Закарпатті та в сусідніх європейських країнах. Гербарій, вік якого перевищує 100 років, складається із 139 гербарних аркушів різних розмірів. Всередині аркуша знаходяться один або декілька зразків покритонасінних рослин, мохоподібних та лишайників з етикетками. На етикетках вказані латинська назва (в деяких і місцева), географічні відомості, дата та прізвище автора збору; 27 екземплярів мали тільки латинську назву. Етикетки написані чорним чорнилом (місцеві назви – синім) угорською або німецькою мовами, деякі – віддруковані на друкарській машинці та в типографії. На жаль, в інвентарних книгах не було жодної інформації про те, де він знаходився раніше. Тільки на одній папці був напис угорською мовою: “I. A. OST?LY. TANT?RGYK?NYV. az 1889-1890. tanevr?l.”, що в перекладі означає “ І. А. клас. Книга предметів, що викладаються. 1889-1890 навчальний рік”. Припускаємо, що гербарій знаходився в освітній установі, можливо використовувався з навчальною метою. Незважаючи на такий поважний вік, більшість рослин збереглися добре, лише незначна частина – пошкоджена. Знайдена колекція є дуже цінною як в науковому так і в історичному плані. Це збори тих ентузіастів, які багато часу присвятили вивченню флори нашого краю: Лайоша Вагнера, Шандора Магочі-Дітца, Іштвана Лаудона.

Лайош Вагнер (1815 – 1888) народився на Рахівщині. Середню освіту здобув у Мараморош-Сігеті (Румунія) та Кошіце (Словаччина). Державну службу розпочав у Мараморош-Сігетському угорському управлінні шахтами. До 1855 року працював комісаром по перевезенню солі, пізніше – ключником. З 1885 по 1870 роках обіймає посади ревізора та касира в Хустському королівському господарському управлінні. У 1870 році продовжує працювати касиром в управлінні лісами в Рахові. Після виходу на пенсію повертається до Хуста. Останні дні прожив у будинку лісника, недалеко від Хустського замку. Помер 9 січня 1888 року.

Рослини почав збирати ще з дитинства. Разом з батьком-лісником подорожував пралісами Чорногори, не раз бував на Говерлі. Тут же, в природі, він проводив весь свій вільний час та відпустки. За майже 50 років ботанічного колекціонування зібрав понад 40 000 гербарних листів, які зберігаються в Угорському національному музеї (Будапешт), в Мараморош- Сиготі (Румунія) та в гербарії Ужгородського національного університеті. Л. Вагнер вивчав і одночасно збирав флору Мараморошського комітату, сучасних Міжгірського, Рахівського, Тячівського, Хустського районів та території, яка зараз відноситься до Румунії. Результати своїх досліджень опублікував у книзі “M?ramoros v?rmegye egyetemes leir?sa” (Wagner, 1876, 153 – 210). У колекції є 5 гербарних листів Л. Вагнера, які добре збереглися. Чотири з території Закарпатської області. Всі рослини зібрані на протязі 1851-1876 років. Л. Вагнер підтримував зв’язки з багатьма дослідниками європейської флори. Вони часто обмінювалися рослинними збірками, тому на деяких етикетках були помітки “com Vagner” (для Вагнера). У колекції є збори Цаллінгера (Zallinger) ? 13 листів, рослини зібрані в м. Еоцен (сучасна Італія); Ф. Дівекі (Div?ky) ? 1 екземпляр з Угорщини, 1867; Лойко (Loyka) ? 2 зразки судинних рослин, 1? лишайники; М. Гожлінські (M. Hazslinszky) ? 12 видів з території сучасної Словаччини (Пряшів, 1867-1868) та 12 лишайників. У гербарії є 25 листів з етикетками, які ми не змогли розшифрувати. Ці рослини більш всього зібрані в Угорщині, Румунії, Італії, Австрії та Словаччині, по 1 зразку є з Женеви та Берліна.

Постійно цікавився територією області визначний угорський ботанік Шандор Магочі-Дітц (1855 – 1945). Ужгород був його маленькою батьківщиною, де він народився. Зібраний ним гербарій рослин та лишайників з околиць Ужгорода та Ужанського комітату зберігається в Угорському Національному музеї. Займатися ботанікою почав під час навчання в Пряшівській гімназії (1866–1874 рр.). Його наставником був Фрідеріко Гожлінські (1818-1896). З 1876 по 1879 роки вивчає природознавство, хімію, географію і, звичайно, ботаніку в Будапештському університеті. Після цього рік працює лаборантом лісової академії в Селмецбане, тут склав іспити з предметів по лісоводству. Згодом працює ассистентом на кафедрі ботаніки в Будапешті. У 1883 році стає доктором філософії. У 1886-87 навчальному році подорожує Швейцарією та Німеччиною, там проходить стажування з ботаніки. З 1888 року працює вчителем природознавства в різних навчальних закладах Будапешта. У 1893 році читає лекції з ботаніки на Будапештських вищих курсах виноградарства і виноробства. 6 травня 1897 р. Угорська академія наук обрала його членом-кореспондентом, з 1908 р. – дійсний член, з 1937 р. – почесний. 17 вересня 1897 року стає надзвичайним викладачем з ботаніки. Згодом (1901 р.) очолює ботанічний сад при університеті (Будапешт), а з 1914 року, внаслідок розподілу кафедри, викладає загальну біологію. У 1928 році виходить на заслужений відпочинок. Протягом життя приймав активну участь у різноманітних товариствах, 70 років був членом Природознавчого товариства Угорщини. Написав понад 300 наукових-популярних робіт.

У гербарії UHM є 13 зразків Шандора Магочі-Дітца, з них 6 – квіткові рослини, 7 –лишайники. Час зборів припадає на 1873-1878 роки. На етикетках вчений підписувався “Dietz”. Прізвище Магочі прийняв у 1887 році.

Знавцем рослинного світу був вчитель Ужгородської королівської греко-католицької гімназії Іштван Лаудон (1862 – 1924). Народився він в Ужгороді, тут здобув початкову й сердню освіту. Навчання продовжив у Будапештському університеті, отримавши диплом вчителя грецької та латинської мов. З 1886 року працює в гімназії, де окрім інших предметів викладає також і природознавство. У 1902 році в Усть-Чорній відкрив новий вид рослин – Elscholtzia Patrini. Та найбільше любив екзотичні дерева, які привозив із подорожей і висаджував у саду, неподалік від свого будинку. Про знаменитий парк І. Лаудона знають не тільки в Ужгороді, а й за його межами. Сьогодні від цієї колекції лишилися лише окремі дерева, найбільший фрагмент зберігся поблизу дитячої лікарні. Про збереження та оновлення дендрарію неодноразово порушувалось питання в місцевій пресі та серед науковців. Ще юнаком І. Лаудон обїздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті. Гербарій, який є в UHM, привезений натуралістом із узбережжя Адріатичного моря і налічує 22 аркуші. Рослини зібрані в серпні 1885 року. Тільки одна рослина в цьому зібранні з території Румунії (1884 р.). У таксономічному аспекті тут присутні види з родин Orchidaceae (21), Chenopodiaceae (14), Polygonaceae ( 10 ), Iridiaceae ( 10 ), Dipsacaceae ( 9 ), Salicaceae ( 8 ), Valerianaceae ( 7 ), Amaryllidaceae ( 6 ), Plantaginaceae ( 5 ), Amaranthaceae ( 3 ), Aristolochiaceae ( 1 ), Thymelaeaceae ( 1 ), Elaeagnaceae ( 1 ), Santalaceae ( 1 ), Dioscoreaceae ( 1 ). На протязі року експонати будуть описані і передані в фонди, де з ними можна буде працювати спеціалістам.

краєзнавчого музею / Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею.– Ужгород, 2007.– Вип.VIII.– С. 292–304.

Джахман Р.В. Гербарій вчених кінця XIX поч. XX ст. у зібранні

Закарпатського краєзнавчого музею.// Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею. Вип. IX-X. – Ужгород: Іва, 2010. – С. 120–131.

Джахман Р.В. Історичний гербарій Закарпатського краєзнавчого

музею. // Два сторіччя дослідження рослинного покриву Карпат: Матеріали наукової конференції, присвяченої130-річчю від дня народження А. Маргіттая ( 16-18 вересня 2010 р., мм. Мукачево-Берегово,Україна. – Ужгород: Карпати, 2010. – С. 63–67.

Шеба В.С., Сідлецький П.І. Гербарій Закарпатського краєзнавчого музею / В кн.: Гербарії України. – Київ, 1995. – С. 101.